среда, 30 декабря 2015 г.

                                              7 кадрів "Первоцвіти"                                                   
    Люлько Лілія
Бігун Вікторія
Адоніс весняний

Багаторічна рослина 10-40 см заввишки. Листки багаторазово перисторозсічені. Квітки поодинокі, великі (4-4,5 см у діаметрі); листочків оцвітини 12-20, вони яскраво –жовті, видовжено яйцеподібні. Тичинок і маточок багато. Плід – багатогорішок. Цвіте в квітні –травні. Росте у степах, на степових схилах у лісостеповій і степовій зонах, на яйлах у Криму. Зрідка трапляється на степових схилах у Прикарпатті, Розточчі, Опіллі й на півдні Полісся.
Латинська  назва утворена від імені міфічного бога сонця Адона або пов’язана з ім’ям міфічного юнака – красеня Адоніса, до якого була дуже прихильна давньогрецька богиня Афродіта, та латинського слова «весняний». В Україні адоніс ще називають горицвітом, що, очевидно, характеризує особливості цвітіння рослини.
Горицвіт – декоративна і лікарська рослина. Якщо у погожу весняну днину вам пощастить натрапити на місцину, де квітує адоніс, ви запам’ятаєте цю мить надовго: його квітки палахкотять, як золотисте сонячне сяйво. А таке ніколи не забувається! За красу рослину введено в культуру ще у ХVІ ст, а в  ХІХ ст вона застосовується в офіційній медицині для лікування хвороб серця. Природні запаси адоніса незначні, тому його занесено до Червоної книги України.

В Україні – 6 видів адонісу.

       

Проліска дволиста


Справжньою окрасою весняного лісу є проліска дволиста, її ніжно-лілові квітки розпускаються наприкінці березня або на самому початку квітня. Довгасто-еліптичні пелюстки 6-10 мм завдовжки. Квітки зібрані в 2-10-квіткове суцвіття - китицю. Листків 2, зрідка 3, широколінійні, до 12 см завдовжки, розвиваються разом із квітками. Спрямовані в гору квітки розташовані на довгих, прямих, трохи відхилених квітконіжках. Тичинки вільні, однакової довжини з маточкою, їх  шість. Плід  - коробочка. Насінини мають маслянисті придатки, що приваблюють комах, які їх розтягують.
     Ця багаторічна рослина зазвичай росте в Правобережному Лісостепу, Закарпатті, Карпатах; у Гірському Криму, Лівобережному Лісостепу і на Поліссі зустрічається рідше.
Назва утворена від грецького слова «розділяти» (луски цибулини легко розділяються) і латинських слів, що означають «два листки».
Площі, що займає проліска дволиста щорічно зменшується, оскільки населення безжально знищує ці прекрасні провісники весни, збираючи рослини на букети.

       
 Проліска сибірська

У світлому лісі або серед чагарників рано навесні синіють ділянки квітучої проліски сибірської. Від яйцеподібної цибулини відходить до чотирьох сплющених квітконосних стебел і 2 або 4 широколінійні листки. На початку розвитку рослини листки щільно стулені і обгортають квітконоси. Верхівки листків утворюють ковпачок, що проходить крізь сніг і торішнє листя, оберігаючи таким чином ніжне суцвіття. На стеблі буває 1-4 ніжно - блакитні, пониклі квітки. Плід – коробочка. На час дозрівання насіння квітконоси полягають. Рослини добре розповсюджуються самосівом і цибулинами. Запилюються комахами. Цвіте проліска з другої половини березня. На початку літа після відмирання листків рослина переходить у стан спокою. Восени в цибулині починають розвиватися квітконосні пагони, а протягом зими під снігом формуються бутони. Багаторічна рослина, до 20 см заввишки.
Росте переважно в Лісостепу і Степу на Лівобережжі і в Криму.
Проліску сибірську, як і попередній вид, вирощують у культурі. Розмножують цибулинами і насінням.

       
 Шафран Гейфелів

У березні з’являються великі квітки шафрану Гейфелевого, фіолетові, жовті, рідше білі, з темними плямами на кінці пелюсток. Жовтогарячі пиляки і приймочки, що перевищують тичинки, надзвичайно прикрашають квітку, яка розкривається тільки на сонці. Квітки на короткій квітконіжці, лійкоподібні, з дуже довгою трубкою і відгином із шести часток. Стебло дуже вкорочене. Тому здається, що листки і квітки виходять безпосередньо з бульбоцибулини. Комах рослина приваблює не тільки солодким нектаром і яскравим забарвленням. А й ніжним ароматом. Квітки легко самозапилюються, це гарантує утворення плодів і під час несприятливих для появи комах погодних умов навесні. Вузькі лінійно-ланцетні листки під час цвітіння майже непомітні. Плід – коробочка з великою кількістю насіння. Рослина багаторічна.
Росте в лісах, на степових схилах і гірських луках у Карпатах, іноді трапляється в Західному Лісостепу.
У західних районах України шафран Гейфелів перебуває на межі зникнення. Його занесено до Червоної книги України
       Легенда розповідає про те, що житель Олімпу бог Гермес якось раз, змагаючись зі своїм другом Кроком, випадково вбив його. Оплакуючи, Гермес перетворив краплі його крові в прекрасні квіти Крокуси – такі ж красиві, яким був його друг.
      Згідно з іншою версією, Крокус був закоханий у німфу, і вони ніколи не розлучалися. Коли богам набридло спостерігати за ними, вони перетворили німфу в кущ, а юнака – в прекрасну рослину, яке згодом стало називатися шафраном.
       
 Гіацинт

Налічує до 30 видів, поширених у Південній Європі, Азії та Північній Африці. Названий так на честь легендарного героя давньогрецького епосу.
Квітка ця – подарунок Малої Азії, а назва її у перекладі з грецької означає «квітка дощів», оскільки на батьківщині вона починає розпускатися якраз із настанням теплих весняних дощів.
Але давньогрецькі легенди висліджують цю назву від Гіацинта, чарівного сина спартанського царя Аміклада й музи історії та епосу – Кліо, з котрими пов’язується й саме походження цієї квітки.
Є ще грецька легенда про походження гіацинта. Вона пов’язує назву з ім’ям знаменитого героя троянської війни – Аякса.
Гіацинти – цибулинні багаторічні трави. Цибулина – від 6 см в діаметрі, тверда, складається з м’ясистих 16-20 запасаючих лусочок, та щільно з’єднаних покривних лусок. Стебло є продовження основи рослини. Листя пряме, загострене, широколінійне, ясно-зелене, за довжиною рівне стеблу або трохи коротше, на поверхні землі утворює розетку. Плід – м’ясиста, соковита коробочка з трьома відділеннями, у яких міститься насіння.
Квітне гіацинт у квітні  - на початку травня (цвітіння триває 20-25 днів, а в теплішу погоду скорочується до 10-14 днів).
Гіацинти не переносять застій води.

    
    Нарцис

Поширений по всій Україні.
Жодна інша квітка за винятком троянди, так не оспівана поетами, як ця. Сам Магомет сказав про неї: «У кого дві хлібини – нехай продасть одну, щоб купити нарцис, бо хліб – пожива для тіла, а нарцис – пожива для душі». А перський цар Кір дав йому визначення: «безсмертної краси – творіння насолоди». Краса і витонченість квітки викликають палке захоплення нею, але водночас своєю популярністю вона завдячує широковідомому міфові, який виник ще у глибоку давнину й перетворив її власне ім’я на узагальнене. Так, назвати когось «нарцисом» - це сказати, що то самозакохана людина.
        Нарцис забезпечений щільними цибулинами і стрічкоподібним листям різної ширини в кількості 2-4. Листя нарциса прикореневе, лінійне, зростають раніше, ніж квітконіжки. Стебла безлисті, сплюснуті або круглі, одягнені плівковою поволокою, квітка сидить на вершині стебла. Цибулини різних видів нарцисів мають різну форму: загострену, овальну, круглу, яйцевидну. В деяких видів цибулини утворюють гніздо: на одному донцеві декілька цибулин, обгорнутих забарвленими лусками. Нове коріння цибулин виростають щороку після відмирання старих, життя коренів триває до десяти місяців. Плід – тригранна коробочка з насінням. Рослини, як правило, невисокі – 10-50 см. Придатні для вирощування в саду, так і в якості кімнатних рослин. Цвітуть нарциси в квітні-травні. 


  Царська корона

          Квітка царська корона відомий і під іншою назвою - Рябчик Імператорський. Помаранчево-коричневі чи жовті дзвіночки вінчає корона із соковитого  зеленого листя. Рослина цвіте разом з тюльпанами і нарцисами, будучи гордістю господарів на їх дачних клумбах.  Царська корона належить до сімейства лілійних. Її добре знають в північній півкулі. Вона зустрічається також і в Азії, і в Північній Америці, і на середземноморської території.
            У Європі відома легенда про походження царської корони. Нібито ця квітка цвіла в Гефсиманському саду в ту пору, коли Ісуса Христа заарештовували через зраду Юди. Його дзвіночки були сніжно-білого кольору і не звисали, а росли вгору. Коли Христос пішов молитися, залишивши своїх учнів, всі навколишні квіти схилили свої голівки до самої землі. І тільки царська корона продовжувала триматися прямо. Коли Христа вели під арешт, він глянув на квітку. У погляді його було стільки смутку, що царська корона не витримала і схилила свої квітки. Пелюстки її забарвилися фарбою сорому, дзвіночки навічно схилилися і більше ніколи не розпрямлялися.
 Квітка царська корона — багаторічна цибулинна рослина, яка може виростати до 1,5 метра. Цибулина у нього велика і складається з декількох зрослих м’ясистих лусок. Частина з них у своїх пазухах несе бруньки, які при сприятливих умовах зможуть розвинутися в нові цибулинки-дітки. З цибулини навесні виростає надземна частина – стебло, з вузьколінійними або довгасто-ланцетними листками шириною до 10 і довжиною до 20 см. В умовах середньої смуги, до початку травня, при сприятливих погодних умовах рябчик імператорський виростає до 1-1,5 метра і зацвітає. Після травневого цвітіння, вже в самому початку літа, надземна частина цієї квітки висихає, а цибулина «засинає». В кінці літа – початку осені цибулина прокидається, починає нарощувати коріння і формує пагони для наступного року, після чого знову «засинає» на всю зиму.


Фото Левченко Юлії

вторник, 29 декабря 2015 г.

7 кадрів: «Сьоме диво України. о. Хортиця»
Фьодоров Дмитро
Петров Сергій
     Унікальний природний та історичний комплекс. о. Хортиця – найбільший острів на Дніпрі у районі міста Запоріжжя. 
     Хортиця витягнута із північого-заходу на південний-схід, має довжину 12,5 км, ширину в середньому 2,5 км і площу приблизно 3000 га .
      Завдяки стратегічному розташуванню Хортиця мала багате історичне минуле. Хортиця відіграла чималу роль у боротьбі козаків проти татар і поляків.
       1965 року острів став державним історико-культурним заповідником, в якому передбачено створити музейний комплекс, присвячений історії запорозького козацтва. А в 1994 році, острів отримав статус Національного.
     Існує дуже багато версій походження назви острова, втім більшість дослідників виводять назву від тюрксько-половецького «орт», «орта», що означає «середній» (посеред Дніпра).
     Хортиця являє собою частину Українського кристалічного щита. Долина Дніпра в районі Хортиці є єдиною збереженою ділянкою порожистої частини ріки. До будівництва Дніпрогесу русло Дніпра перетинало дев'ять порогів. Безпосередньо біля о. Хортиці не було порогів, але збережені скельні острови й скельні структури в північній частині острова мають характерні для порогів особливості. Хортиця й прилеглі до неї острови оголошені геологічним заказником «Дніпровські Пороги».
     Геологічною основою острова служать докембрійські породи віком близько 2,5 млн років, у першу чергу  граніти, покриті шаром більш молодих осадових порід. У північній частині Хортиці над берегом піднімаються скелі заввишки 40—50 м, що спадають до півдня.
     Флора Хортиці нараховує понад 1000 видів вищих рослин, з яких 15% є ендеміками. На острові стикаються різноманітні природні зони: різнотравно-ковилові степи, дубові й хвойні ліси, заплавні луки. Завдяки особливим мікрокліматичним умовам, утвореним могутньою рікою, рослинні угруповання істотно відрізняються від материкових.
     На території острова — велика кількість означених пам'яток історії й археології. Десятки будинків відпочинку, санаторіїв, туристичних баз. Пісчані пляжі. Смерекові й листяні ліси. Унікальні плавні на півдні.

     2007 року на Хортиці було розбудовано комплекс «Запорозька січ». Частина будівель була створена як декорація до багатосерійного фільму «Тарас Бульба» режисера В. Бортко. На території комплексу відтворено козацькі курені, гострокіл та оборонну вежу. Збудовано невелику триверху дерев'яну церкву, присвячену Покрові Богородиці. Комплекс відкрито для відвідувачів,      передбачене екскурсійне обслуговування.

     На Хортиці в мініатюрі представлені зразки усіх ландшафтних зон України – це плавневі ліси та луки, справжні та петрофітні степи, скелясті відслоєння гранітів, балки, нагорні діброви, висячі болота, озерні комплекси. Наслідком різноманітності природних комплексів стало надзвичайне видове багатство рослинного й тваринного світу острова. На ньому понад тисяча видів рослин, шість сотень видів комах, дві сотні видів птахів, два десятки видів ссавців. Червонокнижними серед них є 28 видів вищих судинних рослин, 34 види комах, 33 види птахів, 1 вид плазунів та 1 вид ссавців. А рослинний світ хортицьких степів не має рівних в Україні. Кількість видів рослин, що знайшли собі прихисток на прадавніх степових ділянках, перевищує 600 видів (для порівняння, в Асканійському степу близько 600 видів рослин, у Хомутівському – 528, на Кам’яних Могилах – 460, на Михайлівський цілині – 490).
    Музей історії запорізького козацтва національного заповідника «Хортиця» відкритий 14 жовтня 1983 року як Музей історії м. Запоріжжя. Протягом кінця 80-х — початку 90-х рр. ХХ ст., на хвилі національного піднесення та проголошення незалежності України, заклад перепрофільовано в Музей історії запорозького козацтва.   
     Поруч з музеєм великий курган (його видно з греблі). Цей курган, як стверджують деякі історики — скіфське поховання. Музей, присвячений історії українського козацтва, звідки відкривається найбільший мальовничий вид на греблю ДніпроГЕСу.
  На сьогоднішній день в музеї зібрано понад 32 тис. музейних предметів.
Експозиційна площа музею становить 1600 кв. м. У музеї постійно відкриті для огляду експозиція та три діорами: «Битва київського князя Святослава» (перед якою представлений унікальний меч каролінгського типу широко відомий як «Меч Святослава» знайдений в 2011 р. біля о. Хортиця), «Військова рада на Січі», «Визволення міста Запоріжжя». Виставки присвячені історії запорозького козацтва.

В структурі Національного заповідника “Хортиця” існують єдиний в своєму роді Музей історії запорозького козацтва; реконструкція столиці Вольностей Війська Запорозького Низового - історико-культурний комплекс “Запорозька Січ”; меморіально-туристичний комплекс “Протовче”, відвідавши, який можна побачити залишки Великого лугу Запорозького, помилуватись озерами вкритими білим лататтям, жовтими глечиками, рогозою, очеретом, комиш, осока, ірис, водяний горіх.; справжні та реконструйовані кургани та музей кам’яних виробів під відкритим небом –лапідарій на території меморіально-туристичного комплексу “Скіфський стан” (“Зорова могила”). Але головною цінністю Хортиці – є сама Хортиця, її неповторна природа, багата історія, чудова енергетика. 
     В різні часи на Хортиці побували Тарас Шевченко, Іван Бунін, Ілля Рєпін.
     Про вражаючу красу Національного заповідника «Хортиця» - ходять багато легенд. Відвідайте о. Хортицю, і Ви побачите на власні очі – історія ближче ніж Ви думали!
Фото Левченко Аліни